Лікування екземи в МЦ «Меділенд» у Києві
Етіологія і патогенез екземи (еczema) остаточно не з`ясовані. Це хронічно-рецидивуюче запалення поверхневих шарів епідермісу і дерми, що має нейроалергенне походження і розцінюється як алергічна реакція сповільненого типу. Виникненню екземи сприяють зовнішні (травматизація, продукти життєдіяльності мікробів, хімічні речовини, постійна забрудненість шкіри) і внутрішні (генетична схильність, захворювання внутрішніх органів, глистна інвазія, вогнища фокальної інфекції, гіповітаміноз, імунодефіцит, порушення обміну речовин, кровообігу, терморегуляції і потовиділення) чинники. Клінічно екзема виявляється, головним чином, почервонінням шкіри і виникненням пухирців, що супроводжується свербіжем різної інтенсивності.
Загальновизнаної класифікації екземи немає. Розрізняють такі її форми:
- Справжня (істинна, ідіопатична).
- Мікробна:
- Варикозна;
- Паратравматична;
- Нумулярна;
- Мікотична;
- Сосків і ареол у жінок.
- Себорейна.
- Професійна.
- Дитяча.
За клінічним перебігом виділяють гостру і хронічну екзему.
При гострій та загостренні хронічної екземи відбувається значне ексудативне запалення і везикуляція. На місці дрібних пухирців згодом утворюються крапчасті ерозії, що мокнуть (екзематозні колодязі), які незабаром вкриваються кірочками. У вогнищах хронічної екземи бувають застійна гіперемія, запалені вузлики, ліхеніфікація і лущення.
Федорич Павло Володимирович
Лікар-дерматовенеролог, доктор медичних наук, доцент
Клінічна картина
Істинна екзема (eczema verum) має характерні клінічні ознаки – почервоніння і набряк (набряково-еритематозна стадія), далі з`являються крапчасті пухирці із серозним вмістом (везикулярна стадія), пухирці вскриваються, відкриваючи мікроерозії, що виділяють ексудат (стадія мокнуття), ексудат згодом зсихається в сірувато-жовті кірочки (кіркова стадія), може виникнути висівкоподібне лущення (стадія лущення); після епітелізації залишається тимчасова гіперпігментація (стадія гіперпігментації). Наведені вище стадії можуть мати різну тривалість і настати в різний час, за рахунок чого виникає строкатість висипів з одночасним справжнім і еволюційним поліморфізмом.
Захворювання перебігає з частими рецидивами. Висипання розміщуються симетрично, переважно на шкірі кінцівок і обличчя, деколи набувають розповсюдження і універсальності, що супроводжується ознобом. Вогнища мають нечіткі межі. Свербіж ураженої шкіри значний, не змінюється залежно від часу доби.
Мікробна екзема (eczema microbicum). Висипи локалізуються переважо не шкірі нижніх кінцівок. Ураження мають деякі характерні ознаки: асиметричність, чіткі межі вогнищ, відшарування епідермісу по краю вогнищ у вигляді бордюра, розвиток навколо виразок, ран, нориць, піодермічних процесів, часта наявність пустул по периферії, при загостреннях розвиток еритемосквамозних алергідів на віддалених ділянках (обличчі, кінцівках).
Варикозна екзема виникає внаслідок порушень мікроциркуляції, трофіки, сенсибілізації до мікробної флори і до ліків, що їх застосовують для тривалого лікування варикозних виразок. Має тенденцію до самовиліковування при загоєнні виразок чи оперативному усуненні варикозних вен.
Паратравматична екзема формується навколо ран, опіків, нориць. Може тривалий час зберігатись і після загоєння цих основних патологічних вогнищ.
Мікотична екзема виникає на ділянках шкіри, уражених грибками, внаслідок сенсибілізації до них. Межі вогнищ уражень часто мають характерний валикоподібний вигляд.
Нумулярна екзема характеризується розвитком монетоподібних вогнищ різної величини, переважно на шкірі кінцівок. Мокнуття може бути прихованим. Її виникнення іноді пов`язують із наявністю вогнищ фокальної інфекції, особливо в дітей. Хвороба резистентна до терапії, іноді після кількох років існування спонтанно регресує.
Екзема сосків і ареол може розвинутись на тлі корости, тріщин сосків у період вигодовування немовлят, піодермії, сенсибілізації до тканин одягу. В лікуванні має значення усунення дії цих чинників.
Екзема зовнішнього слухового проходу може розвинутися внаслідок сенсибілізації до гнійних виділень при отитах чи ліків, які закапують у вухо. Часто їх зумовлюють грибки.
Себорейна екзема (eczema seborrhoicum). Розвивається внаслідок себореї після статевого дозрівання. Супроводжується інтенсивним свербежем. Висипання розвиваються на ділянках шкіри, що мають багато сальних залоз: волосиста частина голови, завушні складки, обличчя, ділянка грудини, міжлопаткова). Виникають круглі, овальні жовто-рожеві плями із лущенням на поверхні, іноді вкриті жирними жовтими лусочками. В складках поверхня уражених ділянок червона, соковита, волога, в глибині – тріщини, іноді формуються кірочки. Характерна особливість – немає мікровезикул і серозних колодязів.
Професійна екзема (eczema professionalis). Виникає в умовах шкідливого виробництва і спричинена моновалентною сенсибілізацією. Вона може розвинутися із професійного дерматиту. Уражається переважно шкіра відкритих ділянок. Клінічна картина нагадує істину екзему. Захворювання схильне до регресу після усунення дії сенсибілізуючого чинника. Може набути полівалентності та дисемінації.
Дитяча екзема (eczema infantum). Виникає у віці до 4 років, переважно при порушенні дієти дітей та матерів, що годують груддю. Типова локалізація – шкіра обличчя та волосистої частини голови. Характерна особливість – одночасна наявність ознак істинної, мікробної та себорейної екземи. В наш час це захворювання розглядають як ексудативний вияв нейродерміту.
Диференціюють екзему із дерматитами, нейродермітом, псоріазом, парапсоріазом, стрептодермією, дерматомікозами, дисгідрозом, коростою.
Профілактика екземи полягає у дотриманні гігієнічного режиму шкіри, дієти № 5, усуненні дії алергенів, раціональній терапії захворювання.
Лікування екземи
Залежить від форми захворювання, поширеності процесу, віку та нейро-алергічного стану хворого.
У випадках дисемінованої екземи показана загальна терапія: антигістамінні препарати – кларитін (агістам, лоратадін), гісманал (астемізол), фенкарол, діазолін, дипразин, тавегіл, перитол та інші, снотворні засоби (радедорм, нітразепам). Можна використовувати гістаглобулін, натрію тіосульфат 30% по 10 мл в/в, хлористий кальцій чи кальцію глюконат 10% по 10 мл в/в.
У випадках особливо резистентних і поширених уражень застосовують гемосорбцію, плазмаферез, кортикостероїдні препарати протягом 3 – 4 тижнів. У разі приєднанні піодермії призначають сульфаніламіди або антибіотики широкого спектру дії. Слід уникати препаратів пеніциліну, новокаїну як сильних сенсибілізаторів.
При варикозних екземах застосоовують хірургічне лікування варикозу, магнітно-лазерну терапію, зокрема й черезсудинну. При вираженому мокнутті – примочки (2% борна кислота; 0,25% розчин амідопірину, 0,25% розчин нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою тощо) або аерозолі (полькортолон, оксикорт, скін-кап, оксициклозоль). Призначають також кортикостероїдні мазі (дипросалік, целестодерм, ультралан, флуцинар, синалар, синафлан, фторокорт та ін). Для лікування дітей, вагітних та жінок, які годують груддю, використовують глюкокортикостероїдну мазь дермовейт, що має мінімальну резорбтивну дію, та засіб для догляду шкіри дітей драполен.
Призначають антибіотики з урахуванням чутливості до них мікрофлори або широкого спектру дії, мазі, що містять антибіотики: бактробан, банеоцин, тетрациклінова; комбіновані мазі, що містять глюкокортикостероїди, протимікробні та фунгіцидні препарати – травокорт, пімофукорт, трідерм; ультрафіолетове опромінення уражених ділянок.
Для зменшення свербежу шкіри призначають також внутрішньошкірне паравертебральне введення 10% кальцію хлориду, голкорефлексотерапію.
Для зниження інтоксикації внутрішньовенно вводять розчини декстратів та призначають ентеросорбенти.
Основні заходи первинної профілактики екземи полягають в усуненні причин, що провокують захворювання (конфліктних ситуацій на службі, у родині, хронічної фокальної інфекції, хронічних піодермій, впливу іонізуючої радіації, підвищених доз НВЧ).
Для проведення вторинної профілактики варто організувати серед хворих широку індивідуальну профілактику, що передбачає психотерапію, захист шкіри від контактів з різними подразливими і забруднюючими речовинами.